Важко жити в світі піонеру Пєті,
Коли його не лайкає майже ніхто в світі 😊
Коли боляче й прикро, що майже нікому (і тут не важлива реальна цифра друзів, фоловерів чи лайків) не потрібне те, що я пропоную, що майже ніхто не розуміє мене = не підтверджує, що я цінний = вартий уваги й любові.
Мало хто зізнається в цьому навіть собі, але орієнтир на те, наскільки мене лайкають = схвалюють інші, часто переростає у вимір того, наскільки я гарний, і, зрештою, у вимір сенсу свого життя або своєї валідності.
Усі ці явища популярності або крутості (захоплення оточуючих), по суті, приймаються як “природне” мірило цінності свого життя і напряму руху: типу, “правильною дорогою йдете товариші”))
Але ким? Більшістю, а значить, ніким конкретно, і показує відповідність загальноприйнятим стандартам або модним віянням. Долайканності в принципі не буває) Якщо фокус зовні, зовнішнього схвалення вистачає ненадовго і, в підсумку, завжди мало.
Бажання сподобатися, бути схваленим виростає з відчуття недолюбленості, яке, зі свого боку, росте з дитинства і в кожного через свій досвід, призводить до внутрішнього пошуку любові через те, чому приділяється увага іншими.
Усе це повертає до любові до Себе. До того, щоб пізнати себе, прийняти таким, як є, і БУТИ цим. Без спроб СТАТИ кимось іншим.
Бо тоді справжнє наше так залишається осторонь “свята життя” під егідою “заслужи схвалення” інших. Іноді залишається осторонь назавжди. Так і не прожите.
А ви рахуєте, скільки лайків у ваших постів?