Найкращі моменти трапляються, коли їх не плануєш.
Це, звісно, спокусливо – відчувати, що від тебе щось залежить. Навіть не щось, а огого! скільки: ось спланував як годиться, проконтролював, і все! – так і сталося.
Одна з улюблених ігор, у які заграються люди, – це гра в бога.
Але… що більше плануєш, то більше або розчаровуєшся, або сприймаєш як належне. Розчаровуєшся, якщо цього не відбувається – тоді картаєш себе чи інших, що цього не сталося, адже ти ж планував! Якщо те, що планував, таки відбувається, воно часто сприймається як належне, знову ж таки, адже ти ж планував, що ж тут такого?
Тож – помічати те, що відбувається саме, без наміру – це ВІДКРИВАТИСЯ НОВОМУ ТВОЄМУ СПРАВЖНЬОМУ. Воно просто трапляється, і є в цьому особливе диво.
Це як подаруночок, як підморгування від життя. Яке нагадує про те, що ЖИТТЯ трапляється з нами. Що воно вже приготувало те, що нам потрібно, десь радісне, десь сумне, але саме наше.
Те, що не планувалося, стає знахідкою. Такі моменти пробуджують як удар грому… веселка… птах, що підлетів, або несподівано-довгий погляд незнайомої людини.
Питання тільки в тому, чи відкриті ми тому, що вже чекає на нас. Чи помічаємо підморгування.
Чи чуємо, як Життя говорить із нами… і що намагається сказати.
Сьогодні мій собака розмовляв зі мною поглядом, і я все зрозуміла. Зрозуміла більше, ніж у розмові з людиною, з якою не вийшло знайти спільну мову. І погляд раптом несподівано зігрів.
А як життя підморгнуло сьогодні вам? 😉
