Повсюдна нав’язлива реклама успішності багатьох ставить на шлях важкого “досягаторства”, що призводить до практично наркотичної залежності від певних гормонів (наприклад, дофаміну, який біологічно пов’язаний із досягненням цілей і викликає стан ейфорії як нагороду). У підсумку, як і будь-яка залежність, це призводить до дисбалансу і порушень у функціонуванні багатьох систем організму.
Спосіб вийти із залежності від дофамінового задоволення – зрушити фокус не на задоволення від кількості досягнень, не на вимірювання своєї цінності тим, скільки і яких висот досяг, а на підпис вашого Генетичного Типу.
Підпис Типу – це таке переживання в тілі, яке сигналізує про те, коректні ми чи ні. Ось це “чи ні” теж позначається певним переживанням – це підпис “Хибного Я” Генетичного Типу. І все це – сигнали про те, чи в коректному ми місці, з коректними людьми і чи в коректному взаємообміні енергіями перебуваємо.
Показником коректності для Генератора буде задоволеність, некоректності – розлад або фрустрація.
Для Проєктора це, відповідно, солодкість успіху бути потрібним, таким, який є, або гіркота / образа.
Для Маніфестора – мир із самим собою та іншими, або злість / гнів.
Для Рефлектора – здивування або розчарування.
Так от, нас підсаджують на досягаторські перегони, привчаючи вимірювати свою цінність результатами і досягнутими цілями з самого раннього дитинства, так ми опиняємося на голці залежності від дофамінового задоволення. Саме коли ми досягаємо результатів і визнаємо їх, виділяється дофамін, який приносить задоволення та енергію.
Але досить швидко досягнуте стає звичним, рівень дофаміну знижується і нам стає нудно. Так нас тягне до нових висот і ми можемо не помітити, як стаємо залежними від схвалення, похвали, ганяючись за новими досягненнями. Це призводить до вигорання, фрустрації, злості, розчарування або гіркоти, навіть за наявності досягнень.
Вихід у тому, щоб фокусувати свою увагу не стільки на досягненнях, скільки на тому, як ми ухвалюємо рішення, у що залучатись, у що – ні, а отже, як ми інвестуємо енергію. І тут не можна переоцінити практичність Стратегії та Авторитету, які дає кожному Дизайн Людини.
У процесі повернення до Себе Генератор вчиться відрізняти дофамінове задоволення, що швидко минає і вимагає досягнення нових і нових цілей, від задоволеності, яку він отримує, якщо діє тільки з відгуку.
Маніфестор, інформуючи та ініціюючи зі свого Внутрішнього Авторитету, вчиться цінувати відчуття миру, спокою від своєї коректно вкладеної сили більше, ніж будь-які нав’язані уявлення про те, як він має заслужити й заробити схвалення інших.
Проєктор, рано чи пізно, розпізнає свою нездатність грати в виснажливі для нього ігри енергетичних Типів. Розпізнає, що ініціювати й заробляти стереотипний успіх – не солодко, що досягнення не прибирають відчуття гіркоти, це не те, навіщо він тут, що його справжній успіх у чомусь іншому. Тут йому теж допоможе Стратегія – чекати запрошення від людей, які розпізнали, і вирішувати, приймати його чи ні, зі свого Внутрішнього Авторитету.
Рефлекторам взагалі дуже легко загубитися в стереотипних ролях і бути перевантаженим стилем життя досягатора, що тільки поглиблює розчарування. Експериментуючи зі своєю Стратегією чекати 28 днів перед тим, як ухвалити рішення, що стосуватиметься, за підсумком, у якому місці перебувати, Рефлектори можуть навчитися відрізняти задоволення від здивування. Тут дуже допоможе давати собі час від’єднуватися від енергій інших людей і спостерігати, що ж я відчуваю.
Як бачите, щастя у всіх різне і воно не залежить від кількості досягнень. Моє задоволення переживається як слідування за своєю енергією, коли я роблю те, що мені робиться зараз, незважаючи на те, що говорить мені розум, що призводить до збалансованого стану випрацьованості та “задоволеності” тим, як є на зараз.
А чи бувають у вас такі стани, що попри досягнення, є відчуття, що це не зовсім те, для чого я тут?